Багато французів із українським корінням дедалі частіше звертаються до минулого, шукаючи родинних історій. Саме повномасштабна війна стала каталізатором потужної зацікавленості зі сторони української діаспори у Франції. Якщо певна кількість людей усвідомлювала значущість свого походження ще до часів Революції Гідності, то значна частина по-справжньому активізувалась саме після 24 лютого 2022.
Серед представників української діаспори «першої хвилі» у Франції є велика кількість нащадків учасників українського визвольного руху початку ХХ століття, а також української інтелігенції та воєнної еліти. Упродовж десятиліть вони відігрівали важливу роль у збереженні українства за кордоном. Спочатку — у колі однодумців, потім — беручи активну участь у розбудові української церкви та школи на території Франції. Через напад Росії на Україну цього стало недостатньо. Багато французів українського походження стали засновниками асоціацій та благодійних організацій, що допомагають біженцям та приймають їхні родини в себе.
Історія Марі-Франс Клер є достатньо звичною в колі франко-української спільноти. Онучка офіцера армії Симона Петлюри, вона довго ігнорувала своє походження, не дізнавалася подробиці історії власної родини. Проте у 2014 році по-справжньому зацікавилась Україною. Вона й досі носить на руці отриману в спадок каблучку з тризубом, а історію своєї родини вирішила передати онукам у серії власних книжок.
« У моїй родині Україна була темою-табу. Якщо хтось згадував її, всі починали плакати. Моя мати забороняла мені їхати в Україну, тому що, як вона казала, «вони всі померли». Мої бабуся і дідусь не розповідали про своє минуле. Але їхні сльози і мовчання передали мені щось несказане. Я мовчала. Ми не розповідаємо про страждання тих, кого любимо. Моє українське коріння спочатку зростало мовчки. Це — той саме туман, який я розсіюю написанням книги. Але тільки з часом …
Спочатку мені довелося пережити смерті моїх батьків, щоб знайти сімейні документи і фотографії. У 2011 році я звернулася до архівів у Вінниці, запросивши акти цивільного стану моїх бабусі і дідуся. Отримані документи мене зацікавили, але я їх відклала й забула. Це була Революція Гідності, яка спонукала мене до написання. Я раптом зрозуміла, що Україна жива! Так, дійсно жива! І що її молодь прагне до демократії! Мені було 69 років, і в мене було двоє онуків, які запитували мене про мої коріння! Про це я розповідаю у книзі «П’ять майорців для мого незнайомця».
Нарешті я змогла відійти від емоцій, що паралізували. Я могла вивчати історію України, не відчуваючи, що зраджую пам’ять своєї родини. Я виявила, що ці дослідження України дають мені легітимність передавати пам’ять бабусі і дідуся своїм онукам. Тому я багато читала, багато вивчала. Я також зверталась до своїх дитячих спогадів. Я зрозуміла, що розповідь про моїх любих померлих, оживляючи їх через письмо, приносить мені радість. Крім того, знаходження влучного слова, опис предмета з минулого — наприклад, квіти майорці Марусі, шабля-бритва мого дідуся, шматок блузи, крапля олії на шийці пляшки або медальйон Марусі… — уся ця робота з пригадування та опису приносила мені радість без будь-якого суму і дозволяла відроджувати і передавати спогади, які я вважала забутими назавжди!
Дивовижно, але ця книга згадує трагічну долю України, революцію, голод, терор і переслідування, але не є сумною книгою. Дві дитини, для яких я розповідаю історію, яким я передаю цей спадок, повні життя. Незважаючи на свій юний вік, оповідачка розповідає їм правду про страждання українського народу. Вона передає їм простими словами теплоту руки, радість голосу, кольори квіткового саду, який колись існував. Тоді, як до неї повертаються слова українською мовою, мелодія, яка оповиває щасливою любов’ю!
Отже, через написання я з радістю оживляла певну атмосферу, теплоту повітря, вимовлені слова, люблячий тон голосу! Бувши наповненою усією цією любов’ю, я змогла підібрати слова стражданням і родинним секретам: вигнання, поразка, втрата соціального статусу, руйнування, жалоба, зникнення, переслідування… Моя любов до моїх бабусі і дідуся, моя повага до їхньої мужності, гідності тільки зросли протягом написання «П’яти майорців…». Наприкінці книги я пізнала їх значно краще. Я розмовляю з ними сьогодні.
Мої французькі читачі кажуть, що вони відкрили для себе Україну, про яку їм ніколи не розповідали в школі, за часів СРСР. Багато українських читачів кажуть, що вони віднайшли свою власну історію і навіть відкрили для себе історію України через мої розповіді. Починаючи з 24 лютого 2022 року, багато французів говорять, що вони краще розуміють те, що відбувається в Україні завдяки моїм книгам.
24 лютого 2024 року я була приголомшена і повторювала: «Ось знову починається!» Через сто років! Такий саме жах! Історія повторюється… Мій дідусь, сотник Зіновій Ямковий, міг бути в Маріуполі, Херсоні, Бахмуті, захищаючи країну, як він це робив під командуванням Петлюри або під час Першої зимової кампанії в грудні 1920 року — незалежну, демократичну, європейську Україну! Але є важлива відмінність. Якщо 1920 року країни Антанти залишили Україну на поталу радянського катувальника, то сьогодні Європа і вільний світ підтримують Україну в її боротьбі проти загарбника.
Мої співвітчизники тільки зараз відкривають те, які переслідування пережили українці за часів радянського режиму, повного брехні та терору… Сьогодні російська брехня продовжує процвітати. Багато французів стали її жертвами, та не знають, що Київська Русь існувала понад п’ять толіть до Московії. Деякі вважають українську мову лише діалектом російської тощо. Стереотипи та фейки живуть довго. Франція також повинна надати більше простору українській культурі, яка часто сплутується з російською.
Французи українського походження переживають війну в Україні . Ця війна для них — страждання. Вони тремтять, коли лунають сирени в Києві. У багатьох з них є родичі там. Солдати. Є втрати. Ця війна відроджує страждання більш старшого покоління із досвідом радянського режиму. Багато з них долучаються до асоціацій, які з’явилися після 24 лютого 2022 року, щоб надсилати допомогу Україні або приймати біженців. Я теж українка за походженням. І прибуток з продажу моїх книг йде на благодійну організацію amc.ukr.fr
Свобода є частиною нашого національного гасла. Але що робимо ми, коли насправді потрібно захищати цю свободу зброєю? Українці вмирають, захищаючи її! Що робимо ми, окрім як надаємо трохи грошей на благодійність або приймаємо українського біженця? Для деяких відключити опалення або сплатити трохи більше за електроенергію — уже велика жертва! Демократії занадто довго знадобилося часу, щоб зрозуміти, що допомога має бути по-справжньому повною! І що злочинець з Кремля має бути засуджений. Сьогодні це, здається, стало очевидним… Після 17 місяців війни, після стількох жертв!»
Історію родини Марі-Франс Клерк , яка описана із щоденників її матері можна прочитати в її романах « П’ять майорців для мого незнайомця» та «Не-ймовірна подорож на яку доведеться чекати 75 років», або ж у короткій версії у журналі «Жінка» за січень 2024року.