4 серпня 1854 року у Заньках на Чернігівщині народилася Марія Адасовська. Батько Марії, суддя Костянтин Адасовський, був нащадком козацької старшини, яка згодом отримала дворянський титул. Всупереч волі батька стала однією з найвідоміших акторок українського театру. Сценічний псевдонім Заньковецька взяла на згадку про село Заньки, де народилася. Марія була сьомою дитиною в дворянській родині. Із перших свідомих років вона всотувала в себе кожну рисочку етнічного українського побуту і почувалася актрисою. Вибір професії не був спонтанним: Марія з юних років тягнулася до “лицедійства”, це було в її природі і світобаченні протягом усього життя. Вона з дитячих літ брала участь у камерних родинних виставах, а згодом і в роботі аматорського театрального колективу в Ніжині.
Відомо,що крім участі у шкільних виставах, Марія Адасовська імпровізувала різні танці та пантоміми, сама складала невеличкі п’єси, монологи з пантомімічним супроводом і з подругами охоче виконувала їх у класі та вдома.
Заньковецьку як акторку характеризує передусім природність та щирість, надзвичайна спостережливість, акторська уява, швидке й легке перевтілювання та почуття міри. Вона створювала характерні образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю; своєю грою возвеличувала звичайних простих людей, розкриваючи благородство їхніх душ. Артистка створила блискучу галерею сценічних образів: знедолену, безталанну, багатостраждальну українську жінку, наймичку-кріпачку, зоганьблену „покритку”. Усі вони сповнені духом соціального протесту проти тиранії і жорстокої сваволі глитаїв та поміщиків. Вона розкрила духовне багатство жінки з народу, її життєстверджуючий оптимізм, гумор, потяг до світла, щастя.
Закінчивши навчання у пансіонаті Марія Костянтинівна брала активну участь у виставах ніжинського аматорського гуртка, де особливий успіх мала в ролі Наталки („Наталка Полтавка”) та у водевілях М.Некрасова (Перепельського) і П.Григор’єва.
Її найвідоміші театральні ролі – Харитина («Наймичка»), Олена («Глитай» абож «Павук»), Аза («Циганка Аза»), Катря («Не судилось»), Зінька («Лісова Квітка»), Цвіркунка («Чорноморці»), Горпина («Як ковбаса та чарка…»), та ін. Взагалі зіграла понад 30 ролей, мала гарний голос (драматичне сопрано) та бездоганно виконувала народні пісні.
У 1922 році вона заснувала в Ніжині театр «Українська група під керівництвом М. Заньковецької», разом з П. Саксаганським організувала Народний театр в Києві, який розмістився в приміщенні Троїцького народного дому, а в 1923 р. знялася в одному з перших українських кінофільмів «Остап Бандура», зігравши роль матері.
Востаннє актриса виступила на сцені в 1922 р. на святковому вечорі, присвяченому її 40-річній діяльності. У цей день їй, першій в Україні, було присвоєно звання Народної артистки республіки, а Троїцький народний дім, в якому вона грала в 1919-1922 рр., перейменували в «Театр імені М.К.Заньковецької».
Через тяжку хворобу Марія Костянтинівна вимушена була залишити театр, її квартира в Києві стала своєрідним творчим клубом, де часто збиралися друзі, колеги, учні і знайомі. Тут пройшли останні шістнадцять років життя артистки, і пізніше будинок № 121 по вулиці Великій Василівській був перетворений на музей-квартиру М. К.Заньковецької.
4 жовтня 1934 р. видатної артистки не стало. Поховали М.Заньковецьку біля могили М. Садовського на головній алеї Байкового кладовища в Києві.
Давно немає Марії Костянтинівни Заньковецької, але ясний промінь її яскравого таланту доносить до нас високу правду про прекрасну артистку, яка була і залишається і гордістю українського театру й усього українського народу.