Зарваницький духовний центр − всесвітній марійський відпустовий центр, одна з найбільших подільських святинь Української греко-католицької церкви. Розміщений у мальовничому селі Зарваниця Теребовлянського району Тернопільської області. Археологічні знахідки засвідчують, що на території, де розташоване нинішнє село, жили люди ще в часи трипільської культури та пізніших періодів. Перша письмова згадка про Зарваницю датується 1458 роком. Цю назву село отримало за народними переказами, з появою чудотворної ікони Божої Матері. Трапилося це 1241 року коли Київ особливо потерпів від нищівного нападу монголо–татарської орди. Тоді, рятуючи життя, вирішив шукати більш спокійних місць і монах–самітник. Лише Богом підказані дороги привели його в затишну мальовничу долину, оточену рікою і густим лісом. У тому лісі, біля джерела, і приліг знесилений монах відпочити.
Приснився йому незвичайний сон: наче сама Матір Божа з’явилася і подала йому, як допомогу, край свого покривала–омофора. Коли ж монах прокинувся, то побачив справжнє диво: у стовпі сліпучого світла над джерелом висіла у повітрі ікона Богородиці з маленьким Ісусом на руках. Як найдорожчий дар, прийняв він ту ікону, а коли напився води з джерела і обмився в ньому, то відразу відчув себе здоровим і повним сили. На тому місці святий чоловік і заснував спочатку печерний монастир, а потім і храм, серцем якого стала дарована з небес ікона. Місцевість же, де його «зарвав», тобто зборов, сон, назвав Зарваницею.
Відтак виявилось, що той образ і вода з джерела, над яким він з’явився − цілющі, і рятують від багатьох недуг. Чутки про це швидко розійшлися навколишніми поселеннями і до диво–місця потягнулися люди. За одним із переказів, у Зарваниці зцілився брат короля Данила Галицького Василько Романович, князь Теребовлянський. Важко захворівши, він уже лежав мало не при смерті, коли піддані повідомили про чудотворну Зарваницькі ікону і воду. Князь тут же наказав доставити їх, але посланці повернулись з порожніми руками і твердою відповіддю монаха, що якщо князь хоче видужати, то мусить сам прийти до Богородиці. Василька принесли до ікони на ношах, а пішов він звідти своїми ногами. Із вдячності князь збудував у лісовому урочищі дерев’яний храм, знищений потім монголо–татарами.
Але найбільше постраждала Зарваниця вже за радянської влади. Храм тоді перетворили на склад, зведену над цілющим джерелом каплицю підірвали, а саме місце засипали сміттям і обгородили колючим дротом. Атеїстична влада навіть виставляла деякий час міліцейські пости, щоб перешкодити прочанам іти до чудотворного місця, однак віра була сильнішою. Почався особливий, ще навіть повністю не досліджений, період діяльності Української греко–католицької церкви. Її священики відправляли служби підпільно, у лісі чи в оселях найсміливіших селян, піддаючи великому ризику і себе, і близьких. Щоб набрати цілющої води, люди проповзали під колючим дротом. Відтак у маленьких пляшечках переправляли її таємно землякам, ув’язненим у сибірських таборах.
Відродження паломницького центру розпочалося одразу з державною незалежністю України, з часу виходу Української греко-католицької церкви з підпілля. Вже 1991 року біля джерела відбудували капличку, відтак відремонтували зруйновану церкву та спорудили біля неї велику каплицю, в якій під час відпустів відправляють Богослужіння, а також хресну дорогу. За короткий час тут постав величний собор, а напроти нього в центрі майдану звели архітектурну композицію іконі Зарваницької Матері Божої, яку увінчує корона з хрестом. Постала також чотириярусна дзвіниця, висота якої разом з хрестом 75 м. Між нею та собором вимурували бювети, де вода з джерела витікає у 30 струмків. Над самим джерелом теж збудували каплицю. На березі Стрипи, неподалік Надбрамної церкви Благовіщення, відкрили купіль св. Анни, що призначена для оздоровчих купань. Різноманітні мистецько-духовні заходи проводять на Співучому полі. Словом, кожен з приїжджих знайде тут не лише духовний спокій, можливість помолитися, посповідатися, а оглянути зразки сакрального мистецтва. У селі також насипано символічні могили українським січовим стрільцям і воякам УПА, встановлено пам’ятний хрест на честь скасування панщини 1848 року. В сільській старій хатині розмістився краєзнавчий музей українського побуту та культури.
Певне символічне значення має і Хресна дорога, збудована вихованцями Тернопільської духовної семінарії імені Патріарха Йосипа Сліпого у 1991 році. Це було втілення одного з проектів владики-ісповідника Микити Будки.
Розпочинається вона неподалік дзвіниці і тягнеться вгору посеред лісу. На кожній з чотирнадцяти стацій – однотипні каплиці, що уособлюють монолітну конструкцію, увінчану хрестом. У нішу вкладено керамічний рельєф з відповідним сюжетом Страстей Христових. Хресна дорога по-своєму унікальна, оскільки має звивисту траєкторію з повільним підйомом. Це справляє враження, ніби піднімаєшся на Голгофу разом з Христом. Закінчується вона штучним гротом, який символічно відтворює Гріб Господній, та каплицею Христового Воскресіння.
Зарваниця є також центром духовного вишколу. Тут відбуваються реколекції – духовні вправи для священиків, семінаристів, катехитів, християнських родин. Для молоді зведено спеціальний релігійний центр. А школярі під час літніх канікул відпочивають і духовно збагачуються у дитячих таборах. Протягом літа у зарваницьких таборах відпочивають до трьох тисяч дітей з усієї України. Також у духовному центрі розташований сиротинець, будинок для людей похилого віку, школа мистецтв, центр медичної реабілітації, музей давнини, дитяча недільна школа, музична, хорова, літературна студії та студії народних ремесел, лікарня. Центр робить вагомий внесок у розвиток національної духовності.
Зарваниця завжди була місцем всенародної прощі. Щорічно її відвідують сотні тисяч віруючих з усієї України, багатьох європейських країн, Америки й Австралії, християни різних конфесій. Сьогодні Зарваниця постає перед прочанами оновлена, у своєму найвищому розквіті. У новому тисячолітті вона є осередком зміцнення християнського духу, єднання людей із Богом в імʼя розбудови соборної України.
Література
Андріїшин В. Зарваниця: острів Божої любові [Текст] / В. Андріїшин // Місто. – 2012. – 11 лип. – С. 19.
Андрушків, Б. М. Зарваниця – Святиня Землі Української [Текст] / Б. М. Андрушків. – Тернопіль : Підруч. і посіб., 2000. – 192 с.
Бубній П. Зарваниця [Текст] / П. Бубній. – Тернопіль, 2008. – 23 с.
Ведуть в Зарваницю дороги [Текст] / упоряд. Д. Михайлюк [та ін.]. – Тернопіль : Збруч, 1995. – 24 с.
Вісімдесят три святині Тернопілля [Текст] : путівник / І. Пустиннікова. –Київ : Грані-Т, 2010. – 71 с.
Войтюк З. Зарваницька Матір Божа в процесах духовного та національного відродження України [Текст] / З. Войтюк // Конфесійне багатоманіття України в контексті духовного і національного відродження. – Тернопіль, 2007. – С. 125–128.
Герета І. Зарваниця – духовне джерело України [Текст] / І. Герета // Свобода. – 1997. – 12 черв. – С. 3.
Зарваниця [Текст] / авт. тексту П. Бубній. – Тернопіль : Василь Балох, 2002. – 25 с.
Зарваниця [Текст] = Zarvanytsya. – Тернопіль : [б. в.], 2012. – 5 с. – Текст укр, англ. мовами.
Зарваниця [Текст] : фотонарис. – Тернопіль : Горлиця, 2001. – 19 с.
Зарваниця. У духовному і художньому слові, спогадах і переказах [Текст] / уклад. М. Сагайдак, П. Бубній. – Тернопіль : [б. в.], 1993. – 112 с.
Зарваниця – центр духовного тяжіння [Текст] // Як народжуються святині / Б. Андрушків, Б. Новосядлий, Н. Кирич, О. Погайдак. – Тернопіль: Терно-граф, 2007. – С. 43–51.
Зарваницька святиня у давнину і сьогодні [Текст] // Береги свободи слова: історія сучасної Бучаччини в репортажах, інтервʼю, статтях. – Тернопіль, 2008. – С. 289–290.
Красновська Л. Подорож до українського Люрду [Текст] / Л. Красновська // RIA плюс. – 2005. – 2 листоп. – С. 18.
Лічинська С. Більше 100 тисяч прочан зібрала спільна молитва у Зарваниці [Текст] / С. Лічинська // Місто. – 2011. – 20 лип. – С. 11.
Новосядлий Б. Зарваницьке джерело духовної любові [Текст] / Б. Новосядлий // Свобода. – 2009. – 22 лип. – С. 3.
Новосядлий Б. Зарваниця – центр духовного тяжіння [Текст] / Б. Новосядлий // Свобода. – 2005. – 10 верес. – С. 4.
Нога І. Стежками віри [Текст] / І. Нога // Свобода. – 2008. – 16 лип. – С. 4.
Погорецький, В. До стіп Зарваницької Матері Божої [Текст] / В. Погорецький. – Тернопіль : ТАЙП, 2003. – 47 с.
Сампара В. До Зарваниці приходять сотні тисяч прочан [Текст] / В. Сампара // Тернопільська газета. – 2003. – № 20. – С. 6.
775 років із часу явлення Чудотворної ікони Матері Божої в Зарваниці [Текст] // Література до знаменних і пам`ятних дат Тернопільщини на 2015 рік : бібліогр. покажч. / Департамент культури, релігій та національностей Терноп. облдержадмін., Терноп. обл. універс. наук. б-ка ; уклад. М. Пайонк ; ред. О. Раскіна, Г. Жовтко. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2014. – Вип. 25. – С. 121–123.
Тимочко П. Зарваниця збирає прочан [Текст] / П. Тимочко // Вільне життя. – 2000. – 23 трав.
Фірман В. Зарваниця [Текст] / В. Фірман. – Тернопіль : Василь Балюх, 2008. – 60 с.
Ханас В. Зарваниця – місце ласки й милосердя Матері Божої Зарваницької [Текст] / В. Ханас // Тернопіль вечірній. – 1995. – 20 трав. – С. 2.
Черемшинський О. Зарваницька Божа Матір [Текст] / О. Черемшинський // Вільне життя. – 2010. – 3 листоп. – С. 6.
На Тернопіллі з’явився «Український Єрусалим» [Текст] // Шот М. Життємір. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2021. – С. 575-577.
Шот М. Творить Зарваниця велике море любові [Текст] / М. Шот // Уряд. кур’єр. – 2009. – 21лип. – С. 2.
