Днем народження кіно історики багато років вважали 28 грудня 1895 року, коли французи, брати Луї та Опост Люм’єри у паризькому «Гран-кафе» влаштували кіносеанс для глядачів. Слава про них облетіла весь світ. Та доведено, що Люм’єри не були першими. Відкриття кінематографа було зроблено в Україні, в Одесі, 1893 року механіком-самоуком Йосипом Тимченком.
Традиційно шлях у науку пролягає через отримання вищої освіти. Втім, Йосипу Андрійовичу Тимченку – сину кріпака із села Окіп, що на Харківщині, − щоб ступити на нього, достатньо було закінчити початкову школу й кілька років попрацювати в університетській майстерні механіка, фізика-оптика О. Едельберга.
Згодом, опинившись у незнайомій йому Одесі, юнак влаштувався механіком на завод і невдовзі сконструював низку приладів і пристроїв: масляний манометральний прес, за допомогою якого можна було перевіряти манометри пароплавних котлів; електричний сигналізатор для телеграфних проводів на залізниці; електричний апарат для паровозів, що визначав пошкодження колії, електричний годинник, що діяв без головної пружини та висячого маятника.
Звістка про талановитого механіка дійшла до фізиків Новоросійського університету в Одесі. За їхнім клопотанням, пройшовши процедуру закритого голосування, Йосип Тимченко навесні 1880 року був зарахований механіком університетської майстерні. Працюючи в ній, Тимченко створив багато оригінальних винаходів, передусім автоматичних метеорологічних, фізичних та астрономічних приладів, деякі з яких неодноразово були відзначені золотими та срібними медалями на світових виставках. Брав участь у створенні першої моделі автоматичної телефонної станції Фрейденберга.
Йосип Андрійович не лише давав друге життя зіпсованим приладам, а й за власною ініціативою створював нові унікальні пристрої та механізми для дослідницьких робіт. Серед його численних винаходів були: анеморумбограф, який автоматично записував силу і напрям вітру, ртутний барограф, сейсмограф, дощограф, астрограф, фотометр, спектрогеліограф, лекційний електрометр, ваговий прилад для пояснення студентам закону Паскаля, прилад закону Паскаля, прилад для вимірювання проміжку часу між моментами одержання відчуттів і рухом, викликаним свідомістю в організмі людини.
Завдяки спільним зусиллям професора О. Косовського та механіка Й. Тимченка було засновано Одеську геофізичну обсерваторію й започатковано всебічне вивчення клімату і магнетизму півдня України.
Проте найважливішою сторінкою діяльності Йосипа Тимченка є його величезний вклад у розвиток кінематографа. Улітку 1893 р. (за два роки до відкриття братів Люм’єрів) разом із фізиком М. Любимовим розробив стрибковий механізм «слимак», що використовувався для удосконалення стробоскопа. Принцип дії цього механізму став основою для нового апарата «кінетоскопа», у створенні якого також брав участь винахідник М. Фрейденберг. У листопаді 1893 р. в одеському готелі «Франція» відбулася публічна демонстрація двох кінофільмів, знятих «кінетоскопом» на Одеському іподромі: «Вершник» та «Метальник списа».
У січні 1894 р. на IX з’їзді дослідників природи та лікарів Російської імперії Тимченко за допомогою свого апарата демонстрував зображення на екрані. Учасники з’їзду схвально сприйняли апарат Тимченка й висловили подяку винахідникові. Це сталося за рік до появи кінематографа в Західній Європі. Таким чином, Й. Тимченко випередив західноєвропейських винахідників Л. Люм’єра, Ж. Демені, С. Складовського. Але його апарат ніколи не був запатентований. Стрибковий механізм Тимченка, що застосовувався у кращих закордонних моделях кіноапаратів, на жаль, описувався безіменно. «Кінетоскоп» Й. Тимченка досі зберігається в запасниках Політехнічного музею в Москві.
Життя видатного українця було напрочуд цікавим, насиченим, але дуже нелегким. Незважаючи на свою надпопулярність у наукових колах, він зазнав чимало прикрощів. Найважчим випробуванням був період, коли його мало не позбавили виплеканої упродовж десятиріч майстерні, запропонували перемістити її у тісне приміщення на околиці Одеси. І лише важливі військові винаходи механіка змусили керівництво університету в 1915 році віднайти кошти для подальшого забезпечення життєдіяльності майстерні.
Майже увесь свій заробіток, Йосип Андрійович витрачав на придбання необхідних для роботи інструментів. Він вважав, що мав право одержувати від університету платню лише за вартість матеріалів й за найм працівників для виконання замовлення. Трудився механік зранку й до ночі. Аби відшукати кошти для подальшого існування своєї майстерні, змушений був виконувати приватні замовлення. Праця на користь вітчизняної науки становила для Йосипа Андрійовича Тимченка сенс усього життя.