(1939-2011)
Заслужений журналіст України Володимир Сушкевич народився 8 червня 1939 року в Тернополі. Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету. Працював на підприємствах Тернополя, в геодезичній партії в Східному Сибіру. Вчителював у Бережанах та Зборівському районі. У 1967 році кілька місяців пропрацював у секретаріаті газети «Вільне життя». Того ж року переїхав у Кривий Ріг, де працював у газеті «Червоний гірник» (1967−1986). Згодом повернувся у Тернопіль, працював у відділі культури «Вільного життя», згодом у газеті «Свобода», з 1998 – знову працював у «Вільному житті». У 2008 видав книжку «Листи до друга».
«Усе моє життя – це Тернопіль», − так з любов’ю до свого міста сказав в одному із інтерв’ю Володимир Сушкевич. І це так. Головна тема його творчості – давній та сучасний Тернопіль, його люди. Відома тернопільська журналістка Галина Садовська у статті присвяченій Володимиру Сушкевичу так характеризує його професіоналізм: «Вищий клас у журналістиці – якщо газетяр має свою тему, заглиблюється в неї, пише гарною соковитою мовою, чує слово, має свій стиль, манеру письма. У Володимира Леоновича все це є. А ще – ніхто з тернопільських журналістів не використовує так майстерно місцеву говірку, мову, якою говорили мешканці його вулиці Доли. Його герої – Стахо, пані Фалендишова, пані Баб’якова, гамірлива Несуля. А щодо своїх тем, то коронна з них – старий Тернопіль».
Працюючи в газетах «Вільне життя» та «Свобода», Сушкевич запровадив на сторінках часописів цікаві рубрики: «Кухня пана Юзека», «Зірки далекі і близькі» – спогади про відомих артистів театру і кіно, «Бамбетель». Весело і дотепно написані його «Репортерські стежки», де він виступає в різноманітних, часто комічних, ролях. А його книга «Листи до друга». Як розповідав згодом В. Сушкевич: той друг – то збірний образ кількох його однокласників, розкиданих по світу. І він через роки і віддалі розповідає їм про місто їхнього дитинства, чим живе воно нині. Але не лише друзі, всі ми читаємо їх з великою насолодою, пізнаючи рідне місто, відкриваючи для себе чимало цікавого й незнаного. З Володимиром Сушкевичем і його історіями зросло вже не одне покоління. Ми, наші діти та онуки вчимося і будемо вчитися мудрості й набиратися життєвого досвіду у його героїв.
Помер Володимир Сушкевич 12 лютого 2011 року у місті Тернополі, де й похований. Перефразовуючи вислів талановитого журналіста: «Читачу, люби мій Тернопіль, так, як любив його я», треба осмислити і усвідомити свою рідну землю, свій рідний народ, як це завжди робив Володимир Леонович Сушкевич упродовж всього життя. Ця любов допоможе пережити труднощі, подолати незгоди, поглянути в минуле і зазирнути у майбутнє.
Література
Сушкевич В. Листи до друга [Текст] / В. Сушкевич. – Львів : Піраміда, 2008. – Кн. 3. – 463 с.
* * *
Дігай Т. Бранець музи Кліо, або Освідчення в любові [Текст] / Т. Дігай // Тернопіль. – 2008. – № 3. – С. 97−98.
Касіян В. П’ять любовей Володимира Сушкевича [Текст] / В. Касіян // Вільне життя. – 2009. – 10 черв. – С. 11.
Костюк Р. Тернопільську журналістику без Володимира Сушкевича уявити неможливо [Текст] / Р. Костюк // Тернопіль вечірній. – 2009. – 21 жовт. – С. 22.
Маслій М. Останній лист про друга [Текст] / М. Маслій // Нова Тернопільська газета. – 2011. – 16-22 лют. – С.1, 4.
Мельничук Б. Сушкевич, або Комета, яка виявилася зіркою [Текст] / Б. Мельничук // Тернопілля,97: регіональний річник. – Тернопіль, 1997. – С. 251-252.
Садовська Г. Володар Тернопільського замку [Текст] / Г. Садовська // Садовська Г. Краяни / Г. Садовська, В. Собуцька. – Тернопіль, 1999. – С. 385-388.
Садовська Г. Сушкевич В. «Моя тема – старий Тернопіль» [Текст] : [інтерв’ю з відомим тернопільським журналістом] // Тернопілля,98-99. – Тернопіль, 2002. – С. 178−179.
Тиран С. Володимир Сушкевич: «Моя тема – старий Тернопіль» [Текст] / С. Тиран // Тернопіль вечірній. – 1999. – 29 жовт.
Федорців Н. Володимир Сушкевич : «Ніколи не сприймав себе у журналістиці надто серйозно» [Текст] / Н. Федорців // Місто. – 2008. – 4 черв. – С. 17.
Фрейчак З. І все це – «Листи до друга» [Текст] : [про книгу В. Сушкевича] / З. Фрейчак // Вільне життя. – 2010. – 8 верес. – С. 9.