Вікторія Кавінська
Народилася 22 жовтня 1977 року в селі Бодаки Кременецький району Тернопільської області в сім’ї службовців, там і проживає.
З 1984 по 1992 р. навчалася у Бодацькій середній школі та Збаразькій школі-інтернат.
У 1994 році вступила до Теребовлянського вищого училища культури, де навчалася на бібліотечному відділенні.
З 1 січня 1997 року почала працювати в Кривчиківській бібліотеці-філії, де працює на дотепер. Зараз це публічно-шкільна бібліотека Вишнівецької селищної ради. Вдова, має доньку Юліану.
У 2024 році вірші авторки увійшли до Альманаху літературних творів бібліотечних працівників Тернопілля “БібліоЛіт”
СЛОВО ПРО ПОЕЗІЮ
Так, зізнаюся – я пишу вірші,
Хоча й ніколи їх не друкувала,
Писала все для друзів, для душі,
Та у шухляду завжди відкладала.
Коли тривога серце огорта,
І невідомо ще,чи завтра буде,
Я написала осені листа
І надіслала – хай іде між люди!
Я не сягнула мудрості глибин –
Не до снаги рубаї та сонети,
Та всі вони правдиві,як один,
Тому що є реальними сюжети.
Якась подія трапиться в житті,
Поміж людей цікаве щось почую,
Мої вірші – народні і прості,
Тому на лаври я не претендую.
В шаленім ритмі поспішає час,
Його ніхто не в силах зупинити…
Така як є – проста і без прикрас,
І мрію теж під мирним небом жити.
Серед людей,та все чомусь одна,
Спілкуюсь я,працюю,чи хворію –
Не забуваю,що іде війна,
Але в душі не втратила надію –
Коли затихнуть вибухи гранат,
І буде чутно тільки гуркіт грому,
Тоді з війни повернеться солдат,
Що пережив розлуку,біль та втому.
Я опишу його нелегкий шлях –
Вузькі стежини та поля широкі,
У бій ходив, забувши власний страх,
Та боронив наш мирний сон і спокій.
Можливо, так і кожен би зумів
Із аркушем ділитися думками,
А я пливу по океані слів,
Які стають поезії рядками.
По – різному усі сприймають світ –
Троянда пахне, квітне чорнобривець;
Ви творите уже багато літ,
Я ж не поет,а просто початківець.
Ніхто свого не знає майбуття,
І в день новий ступаю я несміло,
Пишу про різні сторони життя –
Що на душі і серці наболіло.
ЛИСТ НА ПЕРЕДОВУ
Хоч ти мені не дзвониш і не пишеш,
Я знаю: там палає все навкруг…
Поставиш лайк, чи коментар залишиш,
Коли заходиш зрідка у Фейсбук.
Були часи – веселі, непогані,
Чекали всі на сонце і тепло,
Ось так проходив час у спілкуванні,
Здається, ніби вчора це було…
У колі друзів ми тоді сиділи,
За стільки літ зустрілися утрьох,
А через день уже сирени вили
І бігли всі ховатися у льох…
Тоді на Київ наступ розпочався:
І вже не всі побачили весну…
А ти, звичайно, довго не вагався –
Пішов одним із перших на війну.
Вела нас доля різними шляхами,
Вона для тебе вибрала маршрут –
Ти міг тоді поїхати до мами,
Але потрапив прямо під Бахмут.
Від нього вже залишились руїни,
Там не співають більше солов’ї…
Вже другий рік на Сході України
Безперестанку йдуть важкі бої.
Коли затихне ця арта шалена,
І хлопці всі почистять «калаші»,
Я бачу – крапка блимає зелена,
Це означає – ти у мережі.
Можливо, у тік-тоці «зависаєш»,
Хоч не дають спокою москалі,
Або новини все-таки читаєш,
Які події сталися в С**лі?
З тобою ми ще маємо зустрітись,
За перемогу випити вина,
І ти вже встиг, я бачу, одружитись?
Вона у тебе справді чарівна!
Але війна – це все-таки не жарти,
То ж ти себе,будь ласка,бережи,
Про ті часи, як ти стояв на варті,
Обов’язково дітям розкажи!
Країну ти від ворога борониш,
Хай новий день удачу принесе,
Хоча й мені не пишеш, і не дзвониш,
Тобі і хлопцям дякую за все!
СЕРЦЕ МАТЕРІ
Серце у матусі спокою не знає,
Бо за дітей все життя вболіває,
Часом буває – дитина хворіє –
Мама підтримає, все зрозуміє.
Ліки подати, щось добре зварити,
Буде всю ніч біля ліжка сидіти
В доньки малої, чи старшого сина –
Це є для неї рідна дитина.
І не важливо,одна чи багато,
Діти у домі – радість і свято,
Інколи люди чекають роками
Мати можливості стати батьками.
Діти маленькі – вас будуть чекати
Памперсів куча, їх треба міняти,
Суміш молочна, ночі безсонні,
Ігри веселі в саду на осонні.
Ще пережити їй з чоловіком
Всі «чудеса» підліткового віку –
Перші невдачі,перше кохання,
Сльози в подушку,біль і страждання.
Дітям дорослим буває нелегко –
Хтось їде в рейси,в дорогу далеку,
Або на фронті ближче до Сходу
Мужньо боронить нашу свободу.
Мама постійно просить у Бога –
Хай буде легкою їхня дорога,
Аби всі біди дітей обминули,
Щоб вони завжди щасливими були.
Потім бабуся внукам радіє,
Линуть роки – непомітно старіє,
Та її серце так само страждає,
Хоч і дорослі вже й правнуки має.
Поки живуть наші мами на світі –
Доти ми юні, доти ми діти,
То ж бережімо серденько мами,
Щоб вона довго була із нами!