Якубець Надія народилася у мальовничому містечку Зборові. У 2013 році закінчила факультет іноземних мов Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Працювала вчителем англійської мови у ЗОШ І-ІІІ ст. села Млинівців (2012−2014 рр.). З 2014 року працює вчителем німецької мови у Зборівській державній українській гімназії ім. Р. Завадовича.
Вірші українських класиків надихали на написання власних творів. Перші поезії лягли на папір ще у шкільні роки.
Свої твори друкувала у районній газеті «Зборівська дзвіниця», у газетах «Подільське слово», «Вільне життя». Також кілька поезій увійшло до шостого випуску літературного альманаху педагогів Тернопілля «Освітянська скриня», присвяченого Небесній Сотні.
Приховані думки
Я посиджу на гілляччі світу
І загляну в очі висоти,
На сторінках Нового Завіту
Заховаю сльози самоти.
Я піду вперед слідами долі
І тупий у прірву скину біль,
Страху цього з мене вже доволі,
Він порушив спокій тихий мій.
Я заплющу знову карі очі,
Вітру мову враз перекладу,
Сльози витерши, гіркі дівочі,
Я вперед на самоті іду.
Мені б…
Мені б тебе, хоча би на хвилинку,
Мені б тебе, хоча би на життя.
Забрать душі твоєї половинку,
Віддать усе, що маю я.
Мені б з тобою зорі рахувати,
Шукати місяць у вечірніх небесах,
Мені б з тобою ранок зустрічати
І літо здоганяти в колосках.
Мені до тебе, хоч би на хвилинку,
Щоб ти тонув в моїх очах,
Мені б тебе, хоча б на днинку,
Аби заснула на твоїх плачах.
…Р.Т.В.
− У мене вмирає Мрія! −
кричала зморена душа.
А вони прославляли змія,
Встромляючи глибше ножа.
− Мене покидає доля! −
В сльозах молила вона.
А їм би лиш чисте поле,
Навіщо їм мертва душа?
− Мені так бракує неба! –
Від горя стогнала вона.
− Тобі так багато треба?
Допоможеш собі сама!
− Мені лише треба світла!
Востаннє мовить вона.
У полі розкрились квіти,
У небі згасала зоря.
Помолися за мене, мамо
Помолися за мене, мамо,
Бо лише слова твої святі,
Захоронять нас від муки
На не нашій, мамочко, війні.
Витри, матусенько, лагідні очі
Й листівку мою прочитай.
Бережу я твій сон, бережу твої ночі,
А ти не сумуй і лиш не ридай.
Я в бою не відступлю, кохана,
Я без зброї тебе захищу.
І хай в серці смертельная рана,
До кінця я, матусю, дійду.
Помолися за мене, мамо,
Бо молитва твоя − як вогонь,
Що лікує кривавії рани,
Як дотик твоїх теплих долонь.
Помолися за сина, Вкраїно,
Хто зброю у руки узяв,
На захист пішов добровільно
Й безсило на землю упав!
Лист зі сходу
Я бачу в снах…
О, що я бачу в снах, кохана нене?
Цвітуть черешні в пишному саду,
Співає соловей в блакитнім небі,
Я ж знов до хати рідної іду.
І вже не чути бомбові удари,
І вже вогні страшні не миготять,
Розтанули над рідним містом хмари,
І журавлі над полем тихо ґелґотять.
В пшениці знову зацвітають маки,
В повітрі запах літа і дощу,
І я біжу-біжу, ріднесенька, до хати
Додому, мамо, радо я біжу.
Та це лиш сон, о рідна нене!
Я ж здому в ніченьку пішла.
Забрала донечку, забрала сина,
Бо тут, моя матусенько, війна!
Та знаю я, що все це закінчиться,
Зійде над Україною щасливая зоря,
До нас, матусю, небо усміхнеться,
Від крові братньої очиститься вода.
Й моя земля востаннє зодригнеться,
Коли наш ворог намертво впаде,
Мій дім до мене, мамо, повернеться,
Нас Син Господній захистить, спасе!
Наш край не буде більше воювати,
І сліз вже не проллє моя земля,
Я зможу мир дитині дарувати,
Я зможу духом виростать сама!