Михало Галущинський – подвижник української освіти та просвіти, теоретик позашкільного виховання, організатор і перший командант Леґіону УСС, професор Українського таємного університету у Львові, довголітній голова Товариства «Просвіта». Він залишив помітний слід у багатьох ділянках громадського життя і культурного розвитку Галичини.
Народився Михайло Миколайович Галущинський 26 вересня 1878 р. у с. Дзвиняч Чортківського повіту на Тернопільщині. Початкову освіту дістав вдома, в родинному селі, середню отримав у Тернопільській гімназії. Тут належав до таємного гуртка «Студентська громада».
Університетську освіту здобув на філософічному факультеті у Львові та Відні (1898–1901). Уже в студентські роки віддався громадській праці: був у Львові головою студентського товариства «Академічна громада», а у Відні – головою «Січі».
Належав до провідних членів організації «Молода Україна», вів роботу серед студентської та учнівської молоді, залучаючи її до громадської активності, політичних дискусій, набування досвіду для організованих виступів.
Із відкриттям у Рогатині української приватної гімназії ім. Св. Володимира
Великого 1909 p., став її першим директором, де працював аж до Першої світової війни. На цьому полі проявив себе як незрівнянний педагог, керівник і організатор освітньої галузі. Гімназія під його проводом піднялася на високий рівень, вона стала зразковим освітньо-культурним осередком у краю, гордістю повіту.
Війна перервала плідну педагогічну діяльність професора Галущинського. На початку серпня 1914-го його призивають до полку, який формувався у Золочеві. Як відомо, вже в перші дні війни офіційний Відень погодився на створення добровольчого Легіону січових стрільців (УСС). При його організації Головна Українська Рада стикнулася з браком кадрових військових – українців для командного складу Легіону. Саме тоді Галущинському зробили несподівану пропозиції – очолити Легіон УСС. 18 серпня 1914 року поручник Михайло Галущинський прибув до Львова та приступив виконання обов’язків коменданта легіону УСС. Він очолював УСС до березня 1915 року, після чого Легіон був включений до складу корпусу генерала Гофмана. Пізніше – служив військовим референтом УСС при штабі корпусу. Галущинський не став пересічним штабним офіцером – він продовжував служити «усусам», намагаючись у будь-який спосіб полегшити їх тяжкі фронтові будні.
Після поразки ЗУНР у польсько-українській війні залишився у Львові. З 1921 до 1924 року був професором Львівського (таємного) українського університету. Через протест, поданого ним проти наказу начальника Львівського шкільного округу Станіслава Собінського, спрямованого проти права на україномовну освіту, в 1924 році був звільнений з державних шкіл та позбавлений права на пенсію. Після звільнення працював у сфері приватної україномовної освіти. Після декількох років судових розглядів йому усе ж таки було надано право на так звану малу пенсію. У 1923–1931 роках очолював товариство «Просвіта», яке під його керівництвом перетворилось в значну громадсько-освітню організацію. Як стверджували згодом колеги-просвітяни, «Просвіта» стала його «найулюбленішим дитям». За шість років головування Галущинським було створено 86 нових просвітянських осередків. «Просвіта» на той час стала найчисельнішою та найбільш дієвою з громадських організацій.
У 1925 році Михайло Галущинський став одним з співзасновників і провідним членом Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). З 1928 року був сенатором II каденції, віце-маршалом сенату Польської Республіки, головою культурно-освітньої комісії. З 1930 року — депутат Сейму Польської Республіки III каденції від Українсько-білоруського блоку. У 1930–1931 роках разом з Остапом Луцьким та Василем Мудрим стояв на чолі партії УНДО, яка прагнула укладення компромісу з польською владою. У лютому 1931 року брав участь у переговорах між Безпартійним блоком співпраці з урядом та Українським парламентським представництвом з даного питання.
Помер Михайло Галущинський 23 вересня 1931 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі. У 2002 року його останки перенесено на Меморіал УСС та УГА цього цвинтаря.
Література
Мельничук Б. Галущинський Михайло Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. – Т. 1 : А-Й. – С. 334.
Михайло Галущинський [Текст] // Визначні постаті Тернопілля [Текст] : біогр. зб. / уклад. О. Бенч, В. Троян. – Київ : Дніпро, 2003. – С. 39-42.
Степаненко О. До вінка осінніх квітів [Текст] : [140 років від народження Михайла Галущинського] / О. Степаненко // Золота Пектораль : літ.-мист. та громад.-публіцист. журн. / ред. В. Погорецький. – Чортків : [б. в.], 2018. – №2-3. – С. 142-145.