(1861-1938)
Володимир Громницький – український греко-католицький священик, реліґійний та громадсько-просвітній діяч, один із найвпливовіших діячів міста Тернополя.
Володимир Громницький народився в селі Красне теперішнього Калуського району Івано-Франківської області у шляхетній родині, в якій було багато греко-католицьких священників. Його батько теж був священником, два брати Сидір та Євген Громницькі вписані в історію культурно-просвітницького розвитку Галичини: перший був знаним педагогом та освітнім діячем, а другий – священником і гімназійним катехитом. Після смерті батька родина переїхала на Львівщину. У Львові Володимир навчався до 1881 року в академічній гімназії. Після закінчення гімназії навчався у Львівській духовній семінарії. Після одруження та висвячення поїхав служити на свою першу парафію – у село Лисятичі на Стрийщині.
У 1890 році Володимир Громницький став сотрудником на Тернопільській парафії УГКЦ при церкві Різдва Христового (Середній). Від 1893 року, після смерти отця-декана Василя Фортуни був її адміністратором, а з 1895 року – парохом, де прослужив протягом багатьох років. Молодий священник розпочав активну просвітницьку та благодійницьку діяльність. Він запровадив Богослужіння до Серця Ісусового, реколекції, акафисти, Служби Божі для міщан, учнів шкіл, ґімназії. Придбав ділянку (на сучасному бульвар Тараса Шевченка) для будівництва парафіяльної церкви, однак не встиг здійснити свого задуму.
Під час Першої світової війни у 1915 році отець Громницький був заарештований російськими окупантами, відбув заслання в Росії (за деякими даними, вивезений до м. Пермі). У подяку за щасливе повернення із полону прикрасив срібними ризами Тернопільську чудотворну ікону Матері Божої, яку нині можна побачити у церкві Різдва Христового.
Будучи парохом церкви Різдва Христового Володимир Громницький, зробив значний внесок у розвиток духовного та культурного життя міста: впорядкував проведення церковних служб, відзначення релігійних та інших свят, увів у практику участь священників парафії в усіх публічних дійствах української громади. Був блискучим проповідником на його проповіді сходилися стільки вірян, що не вистачало місця у храмі.
Отець Володимир Громницький дбав про розвиток освіти у місті. Як голова філії товариства «Рідна школа» сприяв діяльності освітніх установ: дівочої ґімназії, учнівської бурси, філії товариства «Просвіта», Руського та Педагогічного товариств, «Української бурси», Міщанського братства (став членом-засновником товариства 1890 року, був його головою у 1895-1921 роках. За його підтримки збудували кам’яницю товариства (теперішнє приміщення обласної філармонії), що дозволило вирішити проблему власного приміщення для різних зібрань, концертів, бібліотеки), Марійської дружини тощо. Отець Володимир запросив черниць сестер-служебниць із села Жужеля (нині Жужеляни на Львівщині) для праці при шпиталі для старців і вбогих – «Заведенії» (нині приміщення розташоване на вул. Князя Острозького). Наприкінці 1897 – на початку 1898 року разом з римо-католицьким парохом ксьондзом Владиславом Ченчем в залі тернопільського магістрату організували збори віруючих робітників – поляків і русинів – та запропонували створити об’єднання робітників «Przyjaźń» (Дружба). Через протести присутніх у залі соціалістів ледве не дійшло до бійки. Був одним з ініціаторів створення першого на Поділлі «Повітового товариства кредитового» в Тернополі, яке 15 квітня 1899 року було зареєстроване окружним судом.
18 листопада 1918 року у Середній церкві приймав присягу на вірність Українській державі – ЗУНР – співробітників окружної військової команди Тернополя та командирів підпорядкованих їй частин.
1926 року став членом Українського крайового товариства опіки над інвалідами, що вже 10 червня 1929 перейменували на Українське товариство допомоги інвалідам. Обіймав посаду віце-декана (1898-1901), адміністратора (1901-1902) і декана Тернопільського деканату УГКЦ (1901-1927). Мав титул почесного крилошанина Митрополичої капітули (1903-1938), був членом Львівської митрополичої консисторії УГКЦ (1927-1938).
Помер о. Володимир Громницький 26 листопада 1938 року в м. Тернополі, анексованому Польською Республікою. 27 листопада тіло покійного перенесли до Середньої церкви для прощання. Попрощатися із парохом прийшла величезна кількість тернополян. Похований у родинному гробівці на Микулинецькому цвинтарі.
Ім’ям Володимира Громницького названа вулиця у Тернополі. 18 жовтня 2020 року на честь отця Громницького у Тернополі на території історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка встановлено пам’ятник.
Література
Гуцал П. Найвидатніший священник Тернополя [Текст] / П. Гуцал // Свобода. – 2022. – 10 серп. – С. 6.
Громницький – тернопільський «Шептицький» [Текст] // Циклиняк Т. Про людей та людисьок / Т. Циклиняк. – Тернопіль : Крок, 2019. – С. 56-66. – (Дитинство Тернополя).
Гулько Я. Меценат, просвітитель, церковний діяч / Я. Гулько // Тернопіль вечірній. – 2008. – 28 серп. – С. 6.
Гулько Я. Найвидатніший церковний діяч і просвітитель міста [Текст] / Я. Гулько // Місто. – 2013. – 30 квіт. – С. 15.
Дмитрук Г. Пам’ятають краяни «тернопільського Шептицького» [Текст] : [на території історичного факультету ТНПУ ім. Гнатюка відкрили пам’ятник отцю В. Громницькому] / Г. Дмитрук // Вільне життя. – 2020. – 30 жовт. – С. 5.
Мороз В. Він піднімав Тернопіль [Текст] / В. Мороз // 20 хвилин. – 2013. – 30 січ. – С. 19.
Мороз В. «Многая літа» співала тисяча осіб [Текст] : [священник Володимир Громницький] / В. Мороз // RIA +. – 2016. – 14 груд. – С. 19.
У Тернополі відкрили пам’ятник духівнику і патріоту України Володимирові Громницькому [Текст] // Нова Тернопільська газета. – 2020. – 21-27 жовт. – С. 4.