Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. У навчанні був першим, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників.
Три роки (1741-1744) Григорій Савич провів у Петербурзі – співав у місцевій придворній капелі. Але задушлива атмосфера підкилимного суперництва, чвар, добряче перемішана з лестощами, притаманна подібним закладам, була не для нього.
Сковорода залишає Петербург, повертається в Київ, а звідти їде до Європи. За п’ять років він відвідав майже всі європейські країни. Після мандрівки повернувся в Україну, працював професором у Переяславі та Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав твори.
Завдяки ерудиції, володінню знаннями з багатьох дисциплін, він легко отримав посаду вчителя семінарії у м. Переяслав. Однак його невдовзі звільнили. Причиною цього стало занадто прогресивне, на думку керівництва, викладання. Опісля Сковорода вчителював приватно, одночасно писав вірші, байки, займався перекладами. Згодом став викладачем Харківської духовної колегії. Мешкаючи в Харкові, він знаходить вірного приятеля та однодумця, товаришувати з яким буде до смерті. Таким другом для нього став Михайло Ковалинський. Останній був послідовником Григорія Савича, а ще написав біографію друга «Житіє Сковороди».
Останні 25 років життя Григорій Сковорода провів у мандрах по Україні, поширюючи своє філософське вчення серед народу. Саме цей період був найбільш творчим у житті Григорія. Вражає кришталева чистота поетичних думок його поезії, у яких гуманізм переплітається з людським прагненням до вольності, до добра.
Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов’янської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. За життя не надрукував жодного твору. Рішучий поворот, який у розумінні теології і філософії здійснив Сковорода, полягав у відмові від традиційних претензій філософів на створення загальної картини світу, в зосередженні філоської думки навколо питання, що таке щастя і чи може його досягти кожен. Висловлюючись звичними сьогодні словами, Сковорода вбачав основну задачу філософії в побудові філософської антропології, а філософську онтологію, що її розвивали послідовники Г.-В. Лейбніца, не вважав шляхом до розв’язання проблем людини. Сковороду можна вважати передвісником нової епохи – епохи українського романтизму.
З приводу багатьох речей Г. Сковорода мав особисту думку, що часто не збігалася з думкою влади, тож замість того, щоб змиритися з неприйнятними для нього речами і вести осілий спосіб життя, філософ вирішує мандрувати. Зупинить його подорожування тільки смерть.
Помер Григорій Сковорода 9 листопада 1794 року. Не потрібні були йому слава й почесті, високі посади і багатство. Щастям він вважав життя за совістю, а головне в житті — залишатися самим собою, бути вільним і незалежним. Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла й досягнення свободи духу. У спокусливі сіті заради великого багатства і панства, заради “лакомства нещасного” Сковорода так і не дався. Він з повним правом заповідав написати на своїй могилі: “Світ ловив мене, та не спіймав”.