Палятика Тетяна народилася 13 вересня 1999 року, у містечку Ланівці, Тернопільської області. У 2015 році закінчила НВК «Лановецька ЗОШ I-III ступенів №1-ліцей» з відзнакою. Зараз навчаюся у Ланівецькому коледжі з поглибленою військовою та фізичною підготовкою на факультеті «Оператора комп’ютерного набору – контролер-касир».
Любов до поезії передалась від батьків. Вірші любила читати ще з дитинства, коли трішки підросла, вирішила і сама спробувати, для цього була нагода – мамине день народження. Першим моїм віршем став вірш про маму. Він був маленьким і з помилками та матусі дуже сподобався.
Під час навчання у школі написала вірші і загадки на математичний ранок.
Друкувалася у районній газеті «Голос Лановеччини» та в обласній газеті «Свобода».
* * *
Математика
Країна логіки, уяви і фантазії,
Вона в Європі, Африці і Азії.
В державі кожній є країна ця.
Живуть кути там, кола і трапеції,
Плюси і мінуси і ще всілякі спеції,
І творять добрі справи без кінця.
Це Матиматика – цариця всіх наук,
Вона приводить розум у порядок,
Хто вірний їй, вона з тим брат і друг,
І залишає їм багатий спадок.
Вона примножує добробут у житті,
І ділить зло і всякі недостачі.
І на нелегкому життєвому путі,
Вона розвʼязує життєві всі задачі.
Загадки
Запитала Катя Люду
Два на вісім скільки буде?
Та стоїть, рішить не може,
То ж, давайте їй поможем…
На галявині у лісі
Зʼїли звірі по горісі
Пʼять зайчаток, вовчик сірий
Скільки всіх горіхів зʼїли ?
Ця задача для малечі,
Порахуйте дітям речі.
Ручки три і дві лінійки,
Скільки всіх речей в Надійки?
День народження у Васі,
Він ділив цукерки в класі,
Діток пʼять, цукерок десять,
То ж по скільки всім прийдеться?
* * *
Світ емоцій людських не збагнути,
Коли триматися, бути сильними,
Коли зітхнути.
Ти вільний у своїй поведінці,
Та чомусь усі притримуються
певних рамок у суспільстві.
У кожного своя правда,
Свої розуміння, погляди.
Яке твоє кредо?
Чого будеш триматися завжди ?
Для чого живеш? Яка твоя роль?
Ти впевнений у своїй свободі?
Які твої вчинки при зміні погоди?
Багатий чи бідний, чорний чи білий?
Яка твоя думка?
І кожен твій день яскравий чи сірий?
Що торкається серця, захоплює, вабить?
Чи може ти думаєш, як день прожити до кінця,
Як заробити кошти для свого прожиття.
А де твоя мрія? Ціль твоя де?
Напевно, далеко у серці живе,
А дії які? Що ти для цього зробив?
Життя твоє сьогодні
Пройшли роки і як не жив…
Задумайся, поки не пізно
Хай кожен день буде для тебе новим стартом.
* * *
Я забудусь у сні,
Місяць тихо шепоче мелодію ночі.
Відкриваючи вранці очі,
Я погляну на світ через прозоре скло,
Що не дає свободи.
Як же хочеться просто бути,
Про погане усе забути,
Невідомість, переживання і сум,
Здавалося, мить зупинилась,
Я все дивилась,
На білий світ дивилась.
Душа злетіла в мандри,
Її не здоженеш ніколи,
У тихий край
Де сонце, вітер і шумлять води.
Де ти, мій краю? Тебе не знаю.
А чи згадаю? А чи впізнаю?
Біль неважливо, лише б не на завжди.
Усе можливо, лише б летіти.
Але куди?
Ніхто не знає, не відгадає,
Не зрозуміє чи скаже ні.
Мені здається, я у невагомості,
Або ж у сні.
Проснись, не спи,
Хтось тихо кличе, а може чується мені,
Ключ журавлів в небі курличе.
А я у сні, усе ще в сні.
* * *
Летіла зима, білокрилим птахом,
Летіла вона над замерзлим ставком,
Маленькі сніжинки летіли додолу,
Падали на землю, створюючи ковдру.
А небо, ніби біле покривало,
А небо – сонце закувало.
Як у диво-казці,
У невіданій країні,
Сніг неначе діаманти, дороге каміння,
Всі дерева ним покриті
Це – блискучий іній.
Вікна в візерунках,
Дід Мороз із подарунком,
Ялиночка яскраво сяє,
Зиму в гості зустрічає.
Морозець мене щипає, щоки червоно горять.
І матуся ніжно каже:
«Я ж казала теплі речі одягать!»
Та ніщо так не зігріє, як санчатами з гори,
Полетіти в ту країну, луна сміх дітвори.
Я тобі напевно скажу і подружкам ще розкажу,
Як люблю я зимню пору, де літає сніг довкола,
Де присутні радість, мрія, і де вогники надії
Знову душу, душу гріють.
Де гаряча кружка чаю в зимню пору зігріває.
І біліє все довкола: і хати, і ліс, і гори.
Аж допоки сонця промінь не пробʼється через небо.
І тоді ти розумієш, що весна іде до тебе.
Гостя біла прощається з нами,
Сумувати за нею не треба,
Через рік вона знов мов у казці
Повернеться до тебе.
Україна наш дім
Цвітуть в полях волошки сині,
В гаях щебечуть соловʼї,
Ми живемо на Україні,
Ми дуже любимо її.
Ми любимо ліси і гори,
Її співучих соловʼїв,
Пшеничне поле, наче море.
Бо Україна – це наш дім.
Це наша хата і калина,
Калини кетяги й верба,
Високі мальви біля тину.
Це Україна вся моя.
Тобі міцніть, цвісти, зростати,
І на оновленій землі,
Хай буде син, і буде мати,
І мир хай буде на землі!
Малюють діти луки й небо,
Малюють гори і долини.
Усі малюнки ці про тебе,
Мій краю милий – Україно!