Шенборни – дуже давня австрійська династія, багато представників якої належали до римо-католицького духовенства. Перший із Шенборнів, хто ступив на закарпатську землю, теж був священником. Саме тому на родовому гербі замку поруч із левом знаходиться хрест. Саме архієпископ Лотар «привів» короновану династію на землі, які тепер входять до сучасної України. Йому як коронному канцлеру Мукачево-Чинадіївська домінія була подарована навічно у 1728 році. Щедрішого подарунка годі було й бажати : майже половина Закарпаття,а це – 185 сіл та 4 міста.
Історія цього казкового палацу розпочинається зі звичайного дерев’яного мисливського будиночка. Доволі скромна літня резиденція графа. Того, хто заснував відомий зараз палац Шенборнів, звали Карл. Граф був завзятим мисливцем і любив влаштовувати з цього заняття справжнє свято. Пишні прийоми гостей та кількаденні прогулянки осінніми лісами неабияк подобались господарю. Кажуть, на полювання до графів Шенборнів тоді збирався весь цвіт дворянства Австро-Угорщини.
Дійству таких розмахів було затісно у невеликому дерев’яному будинку. Тож у першому десятилітті ХХ століття на його місці постає мурований замок.
На першому поверсі розмістилась так звана мисливська зала. Дивовижну люстру, яка прикрашає її, називають «Мелюзина». Дивовижний дизайн антикварної речі складають : богиня мисливства Діана, роги карпатського оленя, хвіст русалки, що підтверджує любов до природи, до рибальства.
Будували замок за принципом астрологічного календаря: 365 вікон – символи кожного дня року з одним замурованим для високосного; 52 димоходи та 12 входів (за кількістю місяців року). Окрасою є годинник, який б’є щогодини з подальшим передзвоном курантів на шпилях-флігелях. Люстри символізують сім днів тижня. Замок прикрашений багатим декором на теми родової геральдики графів Шенборнів. Лабіринти переходів надають приміщенням таємничості, а сходи прикрашені кованими поручнями, додають урочистості.
Недобру славу має лише одна з кімнат палацу. Хоча про її існування достеменно нікому не відомо – це кімната, у якій одного разу знайшли мертвим графа та записку «Можна володіти великими грішми, але не мати від них ніякої користі»…
Багато купюр та цінних паперів господар зберігав у палаці. Спеціально виділений для цього сейф був завбільшки з кімнату. Одного разу, коли володар замку зайшов у справах, двері випадково зачинились. Відсутність господаря прислуга помітила аж на третій день. За цей час смерть встигла забрати життя графа.
Будівництво казкового замку часто пов’язують із жінкою. Мовляв, саме для коханої дружини Шенборн – Бухгейм Фрідріх Карл Ервін спорудив це диво.
Подружжя познайомилось на балі у Парижі. У молоду вродливу актрису граф закохався з першого погляду. Отримавши згоду після пропозиції руки і серця, Карл Ервін забирає Франциску жити у карпатські ліси. Та не ідилія їхнього кохання і досі живе у легендах замку.
Чекаючи чоловіка із полювання, молода дружина днями нудьгувала вдома. Її неймовірна врода не давала спокою багатьом вельможам, яким хоч раз пощастило гостювати у замку. Одного дня навідався у покої графині молодий офіцер, який сподобався Францисці. Повернувшись із полювання, граф застав коханців на місці «злочину». Горю зрадженого чоловіка не було меж. Прогнавши Франциску, наказав слугам ніколи не вимовляти вголос їхні імена, а годину, в яку був осквернений, навічно стерти із циферблатів годинників. То була четверта – цифра, яка «випала» із часового кола замкових годинників.
Думки про подружню зраду знесилювали графа. Одного разу він зустрів стару ворожку. Вона порадила Шенборну влаштувати для молодої жінки випробування: спуститься з прямовисної Соколової скелі. Мовляв, якщо графиня Франциска вірна – їй не дасть загинути Бог. Граф – ревнивець змусив дружину здійснити небезпечний спуск. Франциска виконала вимогу і довела свою невинність. Але сімейне щастя не було відновлено: жінка кинула жорстокого чоловіка, який замучив її підозрами і так легко ризикнув чужим життям. Подейкують, що в замок вона повернулася після смерті, як примара – «Дама в чорній сукні».
Навколо будівлі розташовується чудовий парк, розбитий в англійському стилі. Він вражає великою кількістю зелених газонів, рідкісних рослин. Одну з них, японську сакуру, привіз і висадив сам граф Шенборн. Також тут можна побачити магнолії, веймутові сосни, італійську гліцинію й інші екзотичні дерева та чагарники.
За нумерологічними та астрологічними принципами будувався не лише замок, а й створювався парк. У ньому є 7 ліхтарів, що символізують дні тижня, а також 12 невеличких мостів на честь зодіакального кола. За іншою версією мости — це 12 місяців.
Одне з найгарніших місць у парку — міст чотирьох Євангелістів. Створений у стилі бароко, він нагадує Карлів міст, що у Празі. Перила того, що у парку Шенборна, прикрашені скульптурами Марка, Матвія, Іоанна і Луки — найвідоміших євангелістів. На мості також є інші релігійні символи — це хрести, що ніби освячують воду. Вони уособлюють Старий та Новий Завіти.
«Родзинка» парку – оригінальні скульптури, що зображують звірів, на яких полювали господарі замку (ведмідь, олені).
По-особливому красиво тут, коли цвіте сакура.
Невеличке озеро, на плесі якого можна побачити білих лебедів, колись мало унікальну форму. Своїми контурами воно відтворювало кордони Австро-Угорської імперії того часу.
Старовинний кам’яний млин Святого Яна, що був відтворений у найменших подробицях, — це ідеальне місце для того, щоб насолодитися традиційними винами, зробленими з винограду австрійських сортів .
Якщо пройти вглиб парку , то можна зустріти справжнє Джерело краси. Кажуть, якщо вмитися водою із «Джерела краси», що знаходиться в глибині саду, старість вас омине. Жителі Чинадієво розповідають легенду про стару, яка постійно допікала свого чоловіка. Випадково вмиваючись в чудесній водоймі, старий помолодшав і дружина його не впізнала. Їй теж захотілося повернути юність і вона пірнула в джерело. Та тільки стала… немовлям.