За своє коротке життя, Володимир Івасюк використав талант і потенціал, зробивши українську пісню модною на весь світ. Він прожив своє життя як пісню. Український Орфей, Ікар української пісні, керівник колективу радянських “Beatles”, видатний композитор, один із основоположників української естрадної музики, людина, чиє серце здатне було чинити на світі добро. Він написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем з цікавою манерою малювання. У Львівському обласному державному архіві існує особовий фонд легендарного українського композитора, поета і виконавця Володимира Івасюка, який охоплює період 1956-1992 років.
Серед документів зберігаються кілька десятків унікальних малюнків Володимира Івасюка: акварельні пейзажні композиції, портрети олівцем близьких людей, автопортрети, шаржі та карикатури. До архіву їх передав батько композитора Михайло Григорович. Можна з упевненістю сказати, що тільки передчасна смерть не дозволила належним чином розвинутися і цій грані таланту Володимира Івасюка. А народився майбутній композитор 4 березня 1949 року на Буковині в містечку Кіцмань у сім’ї викладачів Михайла і Софії Івасюків. Батько вільно володів шістьма мовами, писав прозу й поезію, зокрема про Голодомор. Завдяки батькові Володимир Івасюк добре говорив французькою мовою. Іноді він розмовляв з батьком французькою.
У молодості батько відбував ув’язнення в радянських таборах за спробу перетину румунсько-радянського кордону. Тож родина була “на олівці” в КДБ як “неблагонадійні”.
Музичні здібності в хлопчика проявились дуже рано але музична школа була аж у Чернівцях, за 22 кілометри від його рідного містечка. І батько, Михайло Івасюк разом із однодумцями домоглись, що в Кіцмані відкрили у 1955 році філіал Чернівецької дитячої музичної школи №1. Володя, маючи п’ять з половиною років, опановує скрипку. Ним захоплювались, він був наймолодшим скрипалем, брав участь у всіх концертах школи. Згодом проявляються його виконавські здібності.
І… його талант помітили. Про нього тоді вже говорили у рідному місті Кіцмань. У 15 років про нього почули Чернівці, в 20 – говорила вже вся Україна. Не можна вважати Івасюка тільки музикантом, поетом або живописцем. Це була людина, що на диво сильно любила свою країну і її культуру. Своїми творами він відроджував у співвітчизників любов до української культури і протистояв радянській пропагандистській машині. Його політичні погляди були такими ж сильними як і його музика. А радянська влада перешкоджала Володі ще зі школи. Не дивлячись на ідеально складені іспити, його не зарахували до Чернівецького медичного університету. Причина – перевернутий бюст Леніна у його рідному містечку. У випускному 10 класі, компанія хлопців разом з Володею, гуляли в парку, бавлячись, хтось закинув на вождя картуза. Коли спробувати зняти, погано закріплений гіпсовий бюст впав і розбився. Тому замість медичного вишу відмінник Івасюк іде працювати, на подив колег, на місцевий завод “Легмаш” у фурнітурний цех. Співробітники дивувалися тому, що молода людина з руками скрипаля може працювати слюсарем. У наступному році, за рекомендацією заводу, Івасюк повторно вступив до медичного інституту, паралельно грав у місцевому оркестрі, а ще через 3 роки вже написав “Червону руту”. На той час вона була визнана найкращою піснею 1971 року, а “Водограй” – 1972.
Молодша сестра Івасюка Оксана зазначала, що він був дуже галантний у стосунках з усіма жінками. Дівчина, якій Івасюк присвятив пісню “Червона рута”, одногрупниця Марія Соколовська. Серед колишніх студентів-медиків є лише одна вона, з якою Івасюк був у найбільш теплих стосунках. На курсі майже усі знали, що Володя був у неї закоханий і саме їй присвячена “Червона рута”. Він ніколи не зізнавався у своїх почуттях. Напевно, йому легше було про все сказати у піснях…
Він був у самому розквіті сил, сповнений творчих планів, натхнення та музики. Втім, одного дня відомий на весь Радянський союз композитор загадково зник. Його знайшли 18 травня 1979 року. Майже за місяць повішене тіло Володимира Івасюка знайдуть у Брюховецькому лісі під Львовом. Офіційна версія – самогубство. Усі близькі та друзі геніального музиканта відзначали його життєрадісність, що ніяк не поєднується з версією про самогубство. Тим більше вже в часи незалежності України під час судових експертиз та слідчих експериментів було встановлено, що Івасюк не міг повіситися самотужки. Але влада все ж таки настоювала на версії – самогубство. Партійні боси довго не давали згоди на поховання композитора на Личаківському кладовищі. В газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття рідним Івасюка.
В день похорону саме на цей час скрізь були призначені комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи. Коли Івасюк помер, Марія Соколовська, його “Червона рута” була одна з його однокурсників на похороні. Похорон перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі львів’ян вийшли на вулиці, щоб провести свого улюбленця в останню путь. В той день у Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.
У нього була дивовижна працездатність. Як згадував співак Ігор Кушплер, одного разу за ніч він написав оркестрову партитуру для 60 інструментів по пам’яті. Володимир писав: “Кожен мій твір породжує в мені болісно-солодкий дрож, який збагачує моє духовне життя. Без нього в житті була б цілковита порожнеча. Той дрож робить серце здатним чинити на світі добро”. Навіть за часів популярності молодий композитор залишався людиною скромною, чесною, жив мрією про красу і добро. Ніколи не зазнавався, нічим не хизувався. Навпаки, завжди був вдячний своїм виконавцям, всім, із ким співпрацював. Телевізійні фільми “Червона рута” та “Пісня завжди з нами” принесли Івасюкові шалену популярність, зробили з нього суперзірку, хоча це призвело до виключення його з консерваторії через пропуски.
Щоб поновитися, Івасюк звертається до психіатричної клініки (це була єдина змога отримати “виправдання” пропускам, і до такої практики вдавалося багато творчих людей). Пізніше цей факт зіграє фатальну роль у хвилі чуток, якою намагалися заглушити голос івасюкових пісень. Його смерть намагалися пов’язати із “лікуванням” перевтоми та безсоння у Львівській обласній психіатричній лікарні. Чому радянська влада так боялася Iвасюка? Зростаюча популярність Івасюка була неприємною для радянського керівництва. Позиція композитора також була добре відомою, він називав себе українським музикантом, публічно говорив, що найбільше любить свою рідну мову, культуру і традиції. Очевидно, їй не подобалося те, що українська пісня авторства Володимира Івасюка здобула прихильність широких мас. У радянський час тих, хто виходив за певні межі популярності, намагалися “приструнити”.
Так було колись із: Лесем Курбасом, Сергієм Параджановим, Василем Симоненком, Олександром Мурашко, Миколою Кулішем та багатьма іншими талановитими творчими людьми. Так є зараз. Росія усіма силами намагається “приструнити” горду та незалежну Україну, а це їй не вдається. Тому, вона боїться України. Тому, справедливість восторжествує. Виявляється, надто захоплюватись українською музикою та українськими поетами на думку Росії це – український націоналізм.
Якось Володимир Івасюк у розмові з батьком сказав: “Французи, італійці, росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах”. Хочеться вірити, що в розслідуванні смерті Володимира Івасюка не буде поставлено крапки і справедливість відновиться.
У біографічній повісті про сина, батько Михайло Івасюк писав: “Музика наповнювала його життя неспокійним змістом”, а сам Володимир казав: “Якщо вважаєш себе хоч трохи причетним до творчості, то шукай вперто, із пристрастю, радістю і болем нові теми, сюжети, образи, символи, свіжі інтонаційні фрази. Кожним твором починай новий етап, якісно вищий у своїй роботі. Виражай себе врешті-решт на повну силу, адже людські серця завоюєш тільки оригінальним твором із вагомим змістом і яскравою формою”.
І він зміг, за своє 30-річне життя, своєю творчістю, завоювати серця мільйонів українців. Завдяки безсмертним хітам, які Володимир Івасюк подарував українцям та світу, він назавжди буде жити у цих серцях.