Язловецький замок
с. Язловець, Бучацький район
Язловецький замок був рицарським замком, що належав різним магнатським сім’ям. На північ від замку розкинулося обгороджене стіною велике місто. Будівельний матеріал доставлявся із найближчих околиць. Стіни були побудовані з твердого пісковику різноманітим відтінків – від червоного до сіро-зеленого. Архітектурні деталі виконані з білого вапняку. На думку більшості дослідників середньовічних оборонно-фортифікаційних споруд (Б. Геркена, О. Пламеницької) Язловецький замок є одним із найдавніших на Поділлі. Комплекс замкових укріплень Язлівця складається з двох основних частин – верхнього та Нижнього замків, вони займали всю ширину вузької площадки меандру річки Вільхівець.
Дослідники прослідковують кілька будівельних періодів замку. Перший збігається з будівництвом донжону і датується кінцем XIV століття. До другого періоду належить будівництво Верхнього замку. Первісно Верхній замок мав п’ятикутну форму (площа 980 кв. м) і складався з квадратної башти у західному куті, житлового будинку (можливо, палацу) з колодязем біля північної оборонної стіни. Зі східного, кутового боку замок був захищений від можливих нападів стіною. Перед стіною був рів, зроблений у скелі, котрий відділяв плато замку від напільної частини. Вже у 1436 році Язловецький замок перетворюється у резиденцію князів Бучацьких.
Наступні перебудови пов’язують з Федором Бучацьким-Язловецьким, що у 1448 році розширив замок у напільну сторону. До східної стіни первісного замку прибудовано житловий будинок, що ділив замок на дві частини. У середині XV століття Язлівець виріс до значного торгового центру на Поділлі і став суперничати
зі Львовом, про що свідчить скарга львівських купців королю. За результатами цієї скарги король скоротив вольності місту, в результаті чого Язлівець занепав. Відродження території та отримання магдебурзького права пов’язують з новим власником Миколою Сенявським у 1519 р. У той час Язлівець вражав сучасників своєю архітектурою, кам’яними будинками, прикрашеними різьбою та широкими вулицями.
У 1549 році місто знову перейшло до роду Язловецьких. Протягом 1550-1556 рр. подільський воєвода та коронний гетьман Юрій Язловецький перебудував замок і звів із заходу велику п’ятиярусну башту з бійницями. Зі східного боку прибудовано оборонні мури нового дитинця (1180 кв. м), теж видовженого і п’ятикутного в плані з квадратною баштою у східному куті. На місці широкого рову збудовано двоповерховий з проїздом будинок. У 1575-1607 рр., після смерті гетьмана Юрія Язловецького (1575 р.), його сини Микола та Єронім проводять подальшу перебудову замку в стилі ренесанс: у західному дитинці – перебудова західної та північної стін, зведення у північної частини трьохярусної напівкруглої бастеї, нового житлового будинку, біля південної стіни у східному дитинці – каплиці та двоповерхового будинку. Одночасно була обнесена стіною передзамкова територія, де були споруджені житлові приміщення, конюшні, господарські будівлі та інше.
Оборонна здатність Язлівця завдяки старанням його власників була досконалою. І що призвело до його захоплення під час походів турків у 1672-му та 1676 році – бездарність командирів, зрада чи інші причини, невідомо. В результаті турецьких завоювань у 1672-1673 та 1676-1684 роках, замок перетворився на руїни. У 1684 році король Ян III Собеський повернув його Речі Посполитій. На початку XVIII століття замок знов був відбудований Яном Конєцпольським. Але XVIII століття вимагало вже нових архітектурних форм. Останні власники замку Любомирські, Понятовські не турбувалися про його вигляд і стан. У 1747 році краківський каштелян Станіслав Понятовський перебудував Нижній замок на палац та впорядкував парк. Верхній замок все більше перетворюється у руїни.
У 1863 році Кшиштоф Блажковський передає палац Марцеліні Даровській, сестрі монашого ордену Непорочного зачаття. Так замок стає монастирем, в палаці розміщується школа юних дівчат. Монастир був на території замку до 1946 року, коли його було закрито за наказом радянської влади.
У 1915 році в Першу світову війну значна частина палацу була пристосована під військовий госпіталь, де за війну вилікувалося понад тисячу російських солдат. У 1916 році фронт проходив через Язлівець, у палаці був по черзі угорський, російський, пруський військовий штаби.
У 1930-і роки замок дослідив історик і архітектор Богдан Гверкен. Він написав монографію, в якій описав етапи спорудження фортеці. З приходом радянської влади, у 1946 році мононастир закривають. У палаці розміщувався санаторій для хворих туберкульозом. Язловець перейменовують на Яблунівка.
У 1983 році архітектори інституту «Укразахідпроект реставрація» розробила проект реставрації замку, який передбачав переобладнання фортеці під туристичний центр. Планувалося реставрувати Верхній і Нижній замки, відновити замковий парк.
У 1996 році у палаці відновив діяльність жіночий монастир. Було відновлено крипту, в якій спочивали монахині, а також була могила блаженної Марцеліни Даровської, яка стала центром паломництва.
У 2008 році язловецький замок увійшов до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля».
Література
Там, за замковим порталом : [замок у Язлівці, в Бучацькому р-ні ] / фото В. Бурми // Вільне життя. – 2014. – 6 серп. – С. 5.
Фортифікація Язлівця // Ягодинська М. Замки Тернопільщини / М. Ягодинська, Б. Строцень. – Харків : Фоліо, 2018. – С. 28-30.
Язлівець // Палков Т. Замки Тернопілля : історія та легенди : путівник / Т. Палков. – Львів : Ладекс, 2011. – С. 59-62.
Язловець // Мороз В. Замки і палаци Тернопілля = The Castles & Palaces Ternopillya / В. Мороз. – Тернопіль : Мандрівник, 2015. – С. 121-127.