Я, Волянюк Андрій Петрович, народився 20 квітня 1991 року в селі Загір’я, Зборівського району, Тернопільської області. З вересня 1997 до червня 2008 навчався загальноосвітній школі І-ІІІ ст. села Загір’я, де одержав атестат про середню освіту.
У липні 2008 вступив до Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка на факультет комп’ютерних технологій за спеціальністю «Комп’ютерні технології в управлінні та навчанні». В червні 2013 року закінчив навчальний заклад та отримав диплом спеціаліста.
У вересні 2013 вступив до Тернопільської вищої духовної семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого, де й навчаюся зараз на ІІІ курсі.
Самостійно навчаюся гри на клавішних інструментах та гітарі.
Друкувався в: збірнику поезії «Матері», альманасі «Lithium», збірнику поезії «Подяка Богу», в газетах «Вільне життя», «Свобода», «Христовий виноградник».
***
В таких ніжних очах і у серці гарячому твому,
В котре я воскресаю в дитинстві малим ще хлоп’ям.
І забувши про все, про тривогу, проблеми і втому,
Я віддам свої мрії далеким дитинства вітрам.
Твою руку в свою я візьму і забуду турботи ,
Знов полину туди, де ще юні ми й зовсім малі.
Скільки клопотів там і одвічно важкої роботи,
Й негараздів дрібних, що не раз вже траплялись в житті.
У волоссі твоїм заблукала життєва пороша,
Але Ти, дорога, вперто віриш у завтрашній день.
Моя рідна, свята, найдорожча, невтомна, хороша.
Я за тебе молюсь, я для тебе співаю пісень.
* * *
Ти просто будь, будь поруч, та й усе.
Нічого більшого в житті не треба.
А решту хай снігами замете,
А решту хай сховають десь крайнеба.
Чорнилом мрії пишуться, нехай!
Переведем безмірність на папери.
Ти просто будь! Будь поруч і чекай!
Попри зневіру, час, життя химери.
Злови момент, відчуй, як люблю,
Як лиш тобою дихаю і марю,
Як кожен раз крізь час тобі шепчу,
Як у тобі безмежністю згораю,
Як голосом твоїм щодень живу,
Як ніжністю твоєю причащаюсь,
Як кожну мить до ніг тобі несу,
Як кожен день тобою тихо каюсь.
Я не віддам любов свою словам,
Я не скажу тобі всього думками…
На зло вітрам, буденності вітрам,
Я присягаюся тобі всіма ряд
***
Я не знаходжу слів тепер чомусь,
Не вмію все сказати так, як хочу…
Я лиш зберусь й до дому повернусь,
Туди де трави ноги так лоскочуть.
Туди де мама досі молода,
Де менше клопотів і вічної роботи,
Де кожна квітка рідна не чужа,
Й дитяче серце завмирає від турботи.
Де очі материнські, дорогі…
Де їх любов так серце зберігає,
Тут всі надії й мрії є мої,
Й дитинство старий клен оберігає…
Втомився знов від гомону доріг,
Від вічних пошуків себе й надії.
Безмежно радий, що таки я зміг,
Обняти маму знов на рідному подвір’ї.
***
Залишилася мить і цей день догорить до кінця,
Догорять без тривог всі не здійснені досі бажання.
І загубляться знову у снах запізнілі слова,
Як у вихорі днів знову губиться запах світання.
Залишуся один і забуду про всіх навкруги,
Своє серце і душу відкрию для тебе мій Боже.
Переконаний, важко Твоїми слідами іти
Але знаю тепер не залишиш мене й допоможеш.
Я вдячний тобі за підтримку твою й допомогу,
Що ти пліч-о-пліч завжди і провадиш мене у житті.
Не даєш мені впасти й зазнати лиха, тривогу,
І за це я складатиму одвічну подяку тобі.
Залишилася мить і цей день догорить до кінця,
Догорять без тривог всі не здійснені досі бажання.
А я дякую Боже за щедрий дарунок життя.
Що з тою я завтра зустріну безмежні світання